Наш щорічник, присвячений 2024 року, отримав назву «Європа «у вогняній дузі»». На жаль, події останніх місяців підтвердили раніше поставлений діагноз: Європа в небезпеці.

Наше геополітичне середовище погіршується, а конфлікти та кризи множаться у нас на порозі. Від України до Близького Сходу, через Південний Кавказ, Африканський Ріг чи регіон Сахелю. Більш віддаленою, але потенційно небезпечною для наших економік, є напруженість у Південнокитайському морі, що зростає. Все це відбувається на тлі того, що майбутня залученість США до європейської безпеки стає більш невизначеною.

«Щодо двох відкритих конфліктів на наших кордонах — загарбницької війни Росії проти України та конфлікту на Близькому Сході, — то цьогоріч ми доклали чимало зусиль, щоб досягти прогресу в напрямі справедливого та довготривалого мирного врегулювання».

Щодо двох відкритих конфліктів на наших кордонах — загарбницької війни Росії проти України та конфлікту на Близькому Сході, — то цьогоріч ми доклали чимало зусиль, щоб досягти прогресу в напрямі справедливого та довготривалого мирного врегулювання для кожного з них.   

Ми продовжили нашу фінансову, гуманітарну та військову підтримку України. Наразі ми надали 122 мільярди євро задля реалізації цієї мети, включно з 45 мільярдами євро військової допомоги. Ми також ухвалили рішення про використання прибутків від заморожених російських активів, щоб гарантувати підтримку в майбутньому. Попри це, нам не вдалося надати Україні достатньо засобів для захисту від постійних повітряних атак на її цивільну та енергетичну інфраструктуру. Для українців ця зима буде дуже суворою, з масштабними відключеннями електроенергії. Ми також не змогли передати Україні достатню кількість боєприпасів, щоб вона мала змогу запобігти подальшому просуванню російської армії в Донецькій області, не кажучи вже про відвоювання втрачених територій. Восени пряме залучення північнокорейських військових на боці Росії ознаменувало небезпечну ескалацію і стало дуже тривожним кроком до інтернаціоналізації конфлікту.

Загарбницька війна Росії є загрозою існуванню ЄС

Я зазначав багаторазово: загарбницька війна Росії проти України є загрозою існуванню Європейського Союзу. Якби Росія під керівництвом Владіміра Путіна перемогла в Україні, вона неминуче продовжила би свою імперську політику щодо інших сусідів, зокрема, в Європі. І ми вже бачили наслідки подібної агресії в Грузії та Молдові. Поза межами Європи, якщо ми не допоможемо Україні захистити свій суверенітет, буде зруйновано світовий порядок, який ґрунтується на правилах і який ми намагалися підтримувати в усьому світі.

З початку лютого 2022 року багато хто говорить про те, що загарбницька війна розбудила Європу. Проте, як слушно зауважив політолог Іван Крастев кілька тижнів тому під час наших спільних дебатів, існує різниця між простим пробудженням та вставанням з ліжка, щоб починати діяти. Здається, що багато хто в Європі справді був розбуджений агресією Владіміра Путіна проти України, але ще не встав з ліжка.

«Багато хто в Європі справді був розбуджений агресією Владіміра Путіна проти України, але ще не встав з ліжка».

Тепер це все стає ще важливішим. Особливо в контексті того, що відданість Сполучених Штатів підтримці України та безпеці всієї Європи стала невизначеною з огляду на майбутнє переобрання Дональда Трампа на посаду голови Білого дому. У нас немає вибору: вкрай важливо, щоб ми були здатні задовольнити власні безпекові потреби. Наші добробут і майбутнє не можуть і надалі залежати від настрою американських виборців на Середньому Заході, що змінюється кожні чотири роки. Це означає, зокрема, відродження нашої оборонної промисловості, яка була значно ослаблена 30 роками «тихого роззброєння» після падіння Берлінської стіни в 1989 році.

Наші оборонні бюджети вже значно зросли за останні роки, особливо витрати  на військове устаткування, які з 2022 року зросли на третину. Проте, попри агресію Росії проти України, прогрес у координації постачання військової техніки досі був повільним: лише 18% наших закупівель наразі здійснюються на основі співпраці. На жаль, ще кілька років тому ми ставили собі за мету досягти показника вдвічі більше — 35%. До того, оборонна промисловість не встигає за нашими зусиллями з переозброєння ані кількісно, ані якісно: з 2022 року майже 80 % нової військової техніки ми купували поза межами ЄС.

Консолідація та посилення оборонно-промислових комплексів

Нам необхідно терміново розвивати нашу оборонну промисловість, якщо ми прагнемо мати можливість поповнювати запаси наших збройних сил і підтримувати Україну на належному рівні. Ці заходи також сприятимуть зменшенню нашої надмірної зовнішньої залежності й підготовці до майбутнього за допомогою розробки оборонної техніки завтрашнього дня.

З 2022 року ми вже подвоїли наші потужності з виробництва артилерійських боєприпасів, зокрема завдяки зусиллям мого колеги, Європейського Комісара Тьєррі Бретона. Але нам все ще потрібно робити більше в цьому секторі й докладати ці зусилля також в інших галузях. Ми маємо не лише кількісні, а і якісні проблеми в багатьох сферах, які матимуть вирішальне значення для майбутнього, такі як штучний інтелект і безпілотники.

Саме тому навесні 2024 року ми підготували та презентували разом з Європейською Комісією першу в історії Європейську стратегію оборонної промисловості. Але нам ще треба знайти кошти для її реалізації. У звіті Драґі обсяг необхідних зусиль оцінюється у 500 мільярдів євро на наступні 10 років. Щоб залучити ці ресурси, нам насамперед потрібно усунути чинні перешкоди для приватного фінансування оборонної промисловості й дати можливість Європейському інвестиційному банку надавати більшу підтримку оборонним проєктам. Однак цього буде недостатньо: значні обсяги європейських державних коштів будуть також потрібні.

«Загроза існування Європи, яку становить агресія Росії під керівництвом Путіна, на мою думку, однозначно виправдовує випуск спільного європейського боргу для боротьби з нею та підтримки нашої оборони й оборонної промисловості».

Чи можемо ми чекати до 2028 року та наступної європейської багаторічної фінансової програми, щоб почати підтримувати нашу оборонну промисловість більш ефективно, ніж ми робимо це сьогодні? Я так не думаю. Беручи до уваги наше рішення у відповідь на надзвичайну ситуацію, спричинену пандемією COVID-19, загроза існування Європи, яку становить агресія Росії під керівництвом Путіна, на мою думку, цілком виправдовує випуск спільного європейського боргу. Це сприятиме подоланню цієї загрози та підтримці нашої оборони й оборонної промисловості. Я добре усвідомлюю, наскільки це політично чутливе питання. Але в той час, коли відданість США європейській безпеці стає все більш невизначеною, я не бачу жодної можливої альтернативи, яка б відповідала цим потребам.

У новому складі Єврокомісії буде окремий комісар з питань оборони. На практиці, однак, це буде більше комісар з питань оборонної промисловості, яка дійсно потребує кращої координації та активнішого стимулювання. Щоб цей підхід був ефективним, комісар з питань оборони повинен тісно співпрацювати з Високим представником, відповідальним за безпекову й оборонну політику. Вочевидь, важливо чітко координувати дії щодо задоволення потреб європейських армій, якими керує Високий представник, зокрема, за допомогою Європейського оборонного агентства, та, що стосується пропозиції, — через спеціальну промислову політику Комісії.

«Контраст між нашою пасивністю щодо подій на Близькому Сході та нашою рішучою підтримкою України проти російської агресії дуже часто сприймається як прояв подвійних стандартів».

Передусім контраст між нашою пасивністю перед обличчям подій на Близькому Сході та нашою рішучою, хоч і все ще недостатньою, підтримкою України в боротьбі з російською агресією дуже часто сприймається за межами Європи як прояв подвійних стандартів. Багато громадян країн з-поза меж ЄС вважають, що для нас життя палестинської дитини не має такої ж цінності, як життя української дитини. Це, безумовно, неправда: переважна більшість європейців абсолютно так не вважають. Але реальність наших дій в одному випадку та бездіяльність в іншому може створювати таке враження, яке активно використовує проти нас російська пропаганда та через поширення дезінформації в країнах так званого Глобального Півдня. І це стосується не лише мусульманських країн. Мене вразила сила, з якою ця критика регулярно звучить на нашу адресу в Латинській Америці чи в африканському регіоні на південь від Сахари.

Ми повинні уникати консолідації «решти проти Заходу»

Європейські лідери, природно, схильні зосереджуватися переважно на внутрішніх проблемах, з якими стикаються наші економіки та суспільства, і на реакціях, які вони викликають серед європейських громадян. І, звичайно, ніхто не може їх за це звинувачувати. Але ми повинні переконатися, що це не призведе до дій, які можуть зашкодити нашим відносинам з рештою світу. Це було б смертельною небезпекою для майбутнього Європейського Союзу.

Навпаки, моя робота полягає в тому, щоб поліпшувати ці відносини, і я продовжував невпинно працювати в цьому напрямі протягом усього року. Навіть, якщо результати поки що залишаються недостатніми як у контексті українського конфлікту, так і на Близькому Сході, як я щойно зазначив, в інших сферах вони були більш позитивними у 2024 році.