Цьогоріч атмосфера в Мюнхені була особливо напруженою. З двома війнами «на порозі» та багатьма іншими «пороховими бочками» у всьому світі, всі нарешті усвідомили, що Європа в небезпеці, про що я і говорив два роки тому під час презентації Стратегічного компасу (оборонної стратегії ЄС).

У перший день конференції ми дізналися про ймовірну смерть Алексєя Навального у виправній колонії в Сибірі, якого там повільно вбивав Президент Путін. Я познайомився з його дружиною і запросив її взяти участь у Раді закордонних справ ЄС, де ми вшанували пам'ять Алексєя Навального. Вона також вона поінформувала нас про політичну ситуацію в Росії.

Під час мого перебування в Мюнхені я також обмінявся думками з найбільш актуальних глобальних і двосторонніх питань з Генеральним секретарем ООН Антоніо Гутеррешем, Президентом Колумбії Густавом Петром, Міністром закордонних справ Китаю Ваном Ї, Міністром закордонних справ Індії Субраманьямом Джайшанкаром, Міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом і сенатором США Крісом Ван Голленом. На окремих зустрічах з Президентом Сербії Александаром Вучичем і Прем'єр-міністром Косова Альбіном Курті, я обговорював шляхи деескалації напруженості між двома країнами, але, на жаль, безуспішно.

На різних зустрічах я обговорював ситуацію на Близькому Сході з Прем'єр-міністром Лівану Наджибом Мікаті, Міністром закордонних справ Саудівської Аравії принцом Фейсалом, Міністром закордонних справ Єгипту Самехом Шукрі, Генеральним секретарем Ради співробітництва арабських держав Перської затоки Джасемом Мухаммедом аль-Будайві та Міністром закордонних справ Норвегії Еспеном Ейде. Ми зосередилися на наших зусиллях, спрямованих на припинення бойових дій в Газі, звільнення заручників, послаблення гуманітарної катастрофи в секторі, запобігання поширенню конфлікту в регіоні та подальшу ефективну реалізацію рішення про дві країни для двох народів.

Я також представив свої погляди на пленарному сесії на тему «Наступний геополітичний порядок денний ЄС». Хоча наші пріоритети постійно змінюються під впливом подій, наразі на порядку денному домінують чотири питання: російська загарбницька війна проти України та війна, яка знову спалахнула в Газі. Обидві війни безпосередньо загрожують безпеці ЄС. Ще два структурних питання також вимагають невідкладних дій: покращення наших відносин з Глобальним Півднем та посилення нашої обороноздатності та безпеки.

Підтримувати Україну дедалі більше і швидше

Що стосується України, то минуло вже два довгих роки відтоді, як Росія розпочала загарбницьку війну проти України, діючи як імперіалістична та колоніальна сила. Україна зіштовхнулась з тривалою і надзвичайно інтенсивною війною, у якій жертви зростають з обох сторін. Ми не повинні допустити, щоб Росія була винагороджена за свою агресію. Якщо Путін переможе, це стане дуже небезпечним сигналом для всього світу, що могутні країни можуть змінювати кордони в односторонньому порядку.

Ця війна поставила нас у ситуацію, яка вимагає зовсім іншого підходу, ніж у звичайні мирні часи. Ми повинні перейти до набагато більшої гнучкості, відданості та цілеспрямованості. Якщо ми не будемо діяти достатньо швидко в найближчі місяці, Україна ризикує втратити свої позиції. Ми повинні підтримувати Україну більше, і ми повинні робити це швидше, зокрема, у частині постачання артилерійських боєприпасів. Вони потрібні зараз, а не через кілька місяців. Наразі питання вже не в реальній нестачі потужностей виробництва боєприпасів, а скоріше в нестачі фінансування та замовлень.

Ми є свідками війни нового типу: війни, яка нагадує окопи Першої світової війни та роботів із «Зоряних воєн». Технології, зокрема безпілотники та штучний інтелект, визначають результат цієї війни. Ми повинні знайти способи забезпечити Україну новітніми технологічними розробками. Під час мого нещодавнього візиту в Україну я був надзвичайно вражений заводами з виробництва безпілотників. Ми також повинні усвідомити наслідки цього нового способу ведення війни для себе і більше інвестувати в оборонні інновації.

Ми також повинні надати Україні довгострокові безпекові зобов'язання. Країни-члени ЄС вже підписують відповідні двосторонні угоди, і ми зробимо те ж саме на рівні ЄС. Ми продовжуємо працювати над створенням нового спеціального Фонду допомоги Україні в рамках Європейського фонду миру, щоб гарантувати довгострокову військову підтримку країні. Однак найважливішим зобов'язанням у сфері безпеки, яке ЄС може надати Україні, є членство в Союзі. У грудні минулого року Європейська Рада розпочала шлях до цього, і ми повинні залишатися повністю відданими цьому процесу.

Припинення бойових дій в Газі та реалізація рішення про дві країни для двох народів

На Близькому Сході ризики для безпеки ЄС також дуже високі. Якщо ми не зможемо допомогти покласти край створеній людиною гуманітарній катастрофі в Газі і нарешті реалізувати рішення дві країни для двох народів, цей конфлікт несе ризик охопити весь регіон. Наслідки для Європи будуть серйозними у багатьох аспектах: міграція, тероризм, внутрішня напруженість, енергетична криза, перервані морські шляхи, що ми вже спостерігаємо у Червоному морі...

У контексті поточної масштабної гуманітарної катастрофи, припинення бойових дій в Газі, очевидно, є найбільш нагальним завданням. Однак ситуація у Східному Єрусалимі і на Західному березі річки Йордан також викликає велике занепокоєння. Рівень насильства проти палестинців, і без того дуже високий, а після 7 жовтня ще різко зріс. Ситуація на Західному березі річки Йордан досить складна і якщо зараз Агентству ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт на Близькому Сході (UNRWA) доведеться припинити підтримку палестинського народу, ми можемо наблизитися до великого вибуху. З огляду на реалізацію рішення про дві країни для двох народів, Західний берег річки Йордан і Східний Єрусалим насправді є головними перешкодами. У пошуках політичного рішення на перспективу, ми повинні зважати не лише на Газу, але й на всі окуповані палестинські території.

Чи може ЄС зіграти свою роль у встановленні миру в регіоні та нарешті реалізувати рішення про дві країни для двох народів, яке ми відстоюємо вже понад 30 років? Я переконаний, що може. Це не тільки можливо, це також наш обов'язок і в наших інтересах. Ми вже співпрацюємо з багатьма важливими регіональними гравцями, зокрема, через ініціативу «День миру», започатковану напередодні 7 жовтня. Однак, щоб досягти успіху, ми повинні бути більш згуртованими, як ми це зробили на підтримку України. Щодо Близького Сходу ми спостерігаємо більшу різноманітність підходів, і багато країн-членів, схоже, віддають перевагу втіленню власних стратегій.

Арабські країни готують нову мирну ініціативу. Нещодавно ми провели багато дискусій з нашими арабськими партнерами, зокрема під час Ради ЄС із закордонних справ у січні та на Мюнхенській конференції з безпеки. Ми очікуємо на їх офіційну пропозицію, а потім об’єднаємо зусилля для ефективної реалізації рішення дві країни для двох народів.  Якщо не буде чіткої перспективи для палестинців про припинення окупації та створення власної держави, не буде миру на Близькому Сході та справжньої безпеки для Ізраїлю. У довгостроковій перспективі безпека не може бути забезпечена тільки військовими засобами.

Покращення наших зв’язків із Глобальним Півднем

Третє стратегічне питання, яке зараз стоїть на порядку денному, - це відносини з країнами так званого Глобального Півдня. Я знаю, що термін «Глобальний Південь» охоплює дуже різні реалії, але, тим не менш, він порушує реальну проблему. Якщо поточна глобальна геополітична напруженість продовжить зростати в напрямі «Захід проти решти світу», є ризик того, що майбутнє Європи буде безрадісним. Епоха домінування Заходу справді остаточно закінчилася. Хоча це було теоретично зрозуміло, ми не завжди робили практичні висновки з цієї нової реальності.

Поєднання загарбницької війни проти України та війни в Газі значно збільшило цей ризик, який ми нещодавно спостерігали в регіоні Сахелі та інших країнах Африки. Багато хто на Глобальному Півдні звинувачує нас у «подвійних стандартах». Росія зуміла скористатися ситуацією, хоча її загарбницька війна проти України є типово імперіалістичною та колонізаторською. Нам потрібно відмовитися від цього наративу, але вирішити цю проблему не лише словами. У найближчі місяці ми повинні докласти величезних зусиль, щоб повернути довіру наших партнерів.

Зміцнення наших оборонних потужностей та оборонної промисловості

І останнє, але не менш важливе.  Нам потрібно суттєво зміцнити наші потужності у сфері безпеки та оборони. Очевидно, ми повинні бути готові, зокрема, до тривалого періоду напруженості з Росією, яка може посилити свої політичні та військові провокації проти країн НАТО в найближчі місяці. Це вже було основою моєї роботи протягом останніх чотирьох років. Як Високий представник, я відповідаю не лише за спільну зовнішню та безпекову політики ЄС, а й за спільну безпекову та оборонну політики. І з 2019 року я присвятив багато зусиль цьому другому виміру.

Перед тим, як почалась російська агресія проти України, ми запустили Стратегічний компас , нову стратегію безпеки та оборони ЄС. Оскільки я був переконаний, що «Європа в небезпеці». Тоді ще ніхто не помічав і не усвідомлював серйозності ситуації. Тепер європейська оборона знову в центрі публічних дебатів, і не лише на цій Конференції. Цілком обґрунтовано.

Протягом останніх років я неодноразово пояснював, що Європа пережила тривалий період тихого роззброєння, військові  потужності поступово втрачалися, а наша оборонна промисловість небезпечно скорочувалась. Зараз ми почали змінювати цю тенденцію. За останні десять років наші оборонні бюджети знову зростають. А з початку російської загарбницької війни ми почали перезавантажувати оборонну промисловість: наші потужності з виробництва артилерійських боєприпасів зросли на 40 %. Попереду ще довгий шлях, але ми рухаємось у правильному напрямку.

Ми повинні підтримувати ці зусилля у співпраці з ключовими партнерами, зокрема, зі США. Останні місяці нагадали нам, наскільки важливим залишається НАТО для нашої колективної оборони, а також про необхідність зміцнити нашу європейську опору, як просили наші американські друзі. Існують невизначеності щодо майбутнього рівня участі США в європейській безпеці, і ми повинні бути готові до різних сценаріїв. Незалежно від результату виборів у США, в майбутньому нам очевидно доведеться все більше покладатися на власні сили.

Я знаю, наскільки складно витрачати більше на оборону в той час, коли економічна та соціальна ситуація в Європі складна. Протягом десятиліть ми, зрозуміло, віддавали перевагу «маслу перед гарматами». Але якщо ми не в змозі захистити себе, ми ризикуємо втратити не лише наше «масло», а й свободу та демократію.

Задля максимізації ефективності наших зусиль, нам потрібно рішуче посилити нашу координацію, щоб уникнути непотрібного дублювання, заповнити прогалини в наших оборонних потужностях і підвищити взаємосумісність. Ми вже давно це кажемо, тепер ми повинні нарешті це зробити.

Для цього також потрібна сильніша та стійкіша європейська оборонна промисловість. Ось чому, за дорученням Європейської Ради, я, як Високий представник, що відповідальний за нашу спільну безпекову та оборонну політики, та Голова Європейського оборонного агентства, разом з Комісією найближчими днями представимо нову Європейську оборонно-промислову стратегію для посилення промислово-технологічного потенціалу нашої оборонної промисловості.

У нас була відмінна співпраця з комісаром Бретоном, відповідального за нашу промислову екосистему, що також включає оборонну промисловість. Варіантом на майбутнє може стати запровадження посади комісара лише для цього промислового сектора, хоча існує сильна взаємозалежність з іншими промисловими та технологічними секторами.

Згідно з Договорами, сама оборонна політика залишається виключною компетенцією країн-членів, і тільки вони мають армію та оборонний потенціал. Наш обов’язок на рівні ЄС і мій обов’язок як Високого представника, відповідального за спільну безпекову та оборонну політики, полягає не в тому, щоб побудувати «єдину європейську армію», а в мобілізації наших національних армій у скоординований спосіб, щоб ефективніше протистояти спільним викликам.

Нам потрібно змусити їх краще працювати разом, підвищити сумісність, уникати дублювання, усувати недоліки та мати можливість запускати спільні операції, коли це необхідно. Під час свого мандату я запустив сім таких місій ЄС, останню з яких минулого понеділка, щоб захистити свободу судноплавства в Червоному морі.

Робота над посиленням нашої обороноздатності та оборонної промисловості тільки розпочалася. Ми повинні пришвидшитись та зосередитися на спільній роботі, щоб переконатися, що ЄС та його країни-члени мають засоби, необхідні нашому прагненню бути геополітичним гравцем.