Останній нічний поїзд до Києва
Минулого тижня я відвідав Україну вп’яте від лютого 2022 року. Україна була моїм особистим пріоритетом з першого дня повномасштабного вторгнення. Проте мій останній візит в ролі Високого представника / Віцепрезидента не був прощальним туром. Я прибув до Києва нічним поїздом одразу після засідання Європейської Ради в Будапешті та лише за кілька днів до проведення першої з моменту обрання Дональда Трампа зустрічі Ради міністрів закордонних справ ЄС. Мій візит мав чітку мету: вкотре запевнити у продовженні підтримки з боку ЄС та оцінити невідкладні потреби України в її захисті проти російської агресії.
Як завжди, я був глибоко вражений стійкістю та рішучістю українського народу. Я відвідав військовий навчальний центр і пообідав з українськими солдатами на передовій. Вони не витрачали час на роздуми про поразку – вони об’єдналися, щоб боротися за свій народ. Та й як інакше: військові добре знають, за що воюють. Вони бачили, що скоїли російські війська навесні 2022 року і що продовжують робити на окупованих територіях України.
Найтемніші дні європейської історії
Одним з таких місць є Ягідне. Подібно до Бучі та Маріуполя, це місце повертає нас у найтемніші часи європейської історії. В Ягідному я відвідав колишню будівлю школи. В її підвалі, площа якого всього 170 м2, росіяни протягом 27 днів утримували 360 українців. Люди були вимушені спати сидячи. Там не було туалетів і майже жодної їжі. 11 людей померли. Місцевий житель, який пережив ці катування, провів мене будівлею.
Ягідне демонструє, що не можна досягти миру без справедливості: Росія повинна заплатити за свої вчинки. Нині українська прокуратура зареєструвала 140 000 випадків воєнних злочинів. Європейський Союз підтримує Україну в її прагненні до справедливості. Консультативна місія ЄС (EUAM) допомагає у здійсненні розслідувань та документування злочинів, щоб сформувати кримінальні справи, які зможуть витримати ретельний розгляд у суді.
Але понад усе жителі Ягідного хочуть бути впевненими, що росіяни більше не повернуться. Це те, за що Україна бореться. І ніхто, хто бачив Ягідне або Бучу, не може сумніватися в її рішучості.
Не треба допомагати нам вести переговори – допоможіть досягти миру силою
Наразі Україна переживає одну з найскладніших ситуацій на полі бою з весни 2022 року. Російський загарбник продовжує надзвичайно тиснути на східних фронтах попри важкі людські втрати. Північнокорейські солдати вже зайняли позиції в Курській області, а Росія посилила атаки на електростанції та трансформатори, щоб занурити народ України в темряву та холод.
Одночасно з цим, українці продовжують страждати від нальотів іранських безпілотників та ракет, націлених на міста. Майже щоночі вони повинні спускатись до підземних сховищ – я теж робив це під час мого візиту. І хоча Київ добре захищений сучасними системами протиповітряної оборони, в інших регіонах цього захисту недостатньо. В той час, коли я перебував у сховищі в Києві, ракета влучила в рідне місто Президента Зеленського Кривий Ріг і вбила майже цілу сім’ю.
Попри все, жоден з моїх співрозмовників не думав про припинення вогню. Це лише допоможе Росії, даючи час на переозброєння, але не призведе до тривалого і справедливого миру. Зараз Путін точно не хоче переговорів. Щоразу, коли він висловлює власні вимоги, вони рівнозначні знищенню України як вільної, незалежної та суверенної держави. Саме тому українці просять: «Не треба допомагати нам вести переговори – допоможіть досягти миру силою». Лише українці повинні вирішувати, коли сідати за стіл перемовин і на яких умовах. Для того, щоб цей момент настав якнайшвидше, європейські партнери України повинні надавати необхідну військову підтримку. Це дозволить Україні зайняти позицію сили і примусити Путіна до переговорів.
Швидші поставки та менше вигаданих червоних ліній
Європейський Союз надав Україні безпрецедентні обсяги військової допомоги. Наразі передана зброя оцінюється у 45 мільярдів євро. Це на 60% більше, ніж було під час мого попереднього візиту до України в лютому 2024 року. Нещодавно ми також виконали наші зобов’язання щодо надання Україні 1 мільйона боєприпасів, а до кінця зими плануємо провести навчання для 75 000 українських солдат. ЄС та його країни-члени надають Україні найбільшу підтримку, і її обсяги продовжують зростати.
Водночас цієї допомоги недостатньо, щоб переломити ситуацію на полі бою на користь України. Ми даємо рівно стільки, скільки потрібно, щоб втриматись. Іноді навіть менше - в той час, коли Росія спрямовує всю свою економіку на військові потреби й розраховує на беззастережну підтримку Північної Кореї та Ірану. Ми повинні посилити нашу допомогу і відмовитися від політики нав'язування червоних ліній українським захисникам. Україна терміново потребує більше засобів протиповітряної оборони, більше боєприпасів і більше далекобійного озброєння. І їй потрібен дозвіл на нанесення ударів по військових цілях в глибині Росії. Останні новини з США щодо цього дуже підбадьорюють. Будь-які затримки вимірюються життями українців.
І так, європейські країни могли би зробити більше. Якщо перерахувати нашу військову допомогу на душу населення, то на тиждень вона становить менше 2 євро на одного європейця. Звичайно, свобода України й безпека Європи коштують набагато більше, ніж чашка кави. Перемога Росії, безумовно, буде ще дорожчою. Нещодавно Кільський Інститут підрахував, що такий сценарій може коштувати одній лише Німеччині в 10-20 разів більше, ніж зараз. Це пов’язано з перебоями в торгівлі, необхідністю збільшити витрати на власну оборону й на утримання набагато більшої кількості українських біженців.
Більше інвестицій в українське виробництво
Ще один спосіб посилити підтримку – більше інвестувати в українську оборонну промисловість. У країні вже створене динамічне середовище оборонних компаній, які виробляють все: від невеликих розвідувальних дронів до далекобійних безпілотників, які нещодавно підпалили російські склади зброї за сотні кілометрів від кордону. Створюються також українські балістичні ракети.
Я відвідав одне з таких оборонних підприємств і зустрівся з талановитими молодими інженерами, які виробляють далекобійні безпілотники на переобладнаних заводах. Відтепер щоразу, коли хтось сумніватиметься в тому, що Україна може перемогти, я відповідатиму: «Ви занадто довго не були в Україні». Як може хтось, хто зустрічався з цими молодими людьми, сумніватися в тому, що ця нація має все необхідне для перемоги?
Європейський Союз, завдяки допомозі Данії, нещодавно направив українським оборонним компаніям 400 мільйонів євро з прибутків від заморожених російських активів. З 2022 року українська оборонна промисловість збільшилась у 18 разів, але наразі її потужності не використовуються на повну. Саме тому мої українські співрозмовники звернулися з проханням збільшити другий транш від цих надходжень на оборонну промисловість. Це має бути щонайменше 1 мільярд євро. Ніде більше ми не отримуємо такого співвідношення ціни та якості. Україна не лише виробляє безпілотники, ракети та іншу військову техніку дешевше, ніж будь-де в Європі, але й краще та швидше пристосовується до потреб своїх солдатів на фронті.
Ми також не повинні вагатися, розглядаючи питання про перенаправлення 300 мільярдів євро від заморожених російських активів - не лише доходів - на оборону України. Цілком справедливо, що агресія Путіна має високу ціну.
18 листопада я поділився уроками мого візиту до України під час, можливо, моєї останньої зустрічі Ради міністрів закордонних справ. Не має значення, що відбувається у США – відповіддю Європи може бути лише продовження виконання наших зобов'язань перед Україною та її народом. Звичайно, це вимагатиме більше ресурсів. Але якщо ми, європейці, нарешті хочемо взяти власну долю у свої руки, ці ресурси варто знайти. Зокрема, шляхом розширення фінансового інструментарію через боргові зобов’язання ЄС та наші власні кошти. Російська економіка воєнного часу не може зрівнятись із сукупним багатством Європи - за умови, що ми продемонструємо необхідну політичну волю. Це буде завданням майбутнього європейського керівництва. Я знаю, що підтримка України є пріоритетом їхнього порядку денного.